Харківський академічний драматичний театр ім. Тараса Шевченка - одна з головних візитівок міста. За всю історію свого існування він "виховав" чимало талановитих митців. Однак два століття назад в невеликому дерев'яному будиночку вечорами виступали актори-аматори і музиканти-аматори.
З чого починався театральний шлях Харкова
Історія Харківського театру бере початок в XVIII столітті. Своєю появою він зобов'язаний тодішньому губернатору, який побудував до приїзду імператриці Катерини II в Харкові великий зал. Після від'їзду імператриці в залі вирішили облаштувати театр. У театрі виконувалися комедії, опери, музичні номери і монологи. Вистави показували по вівторках і четвергах. Театр прожив недовго і вже зі смертю Катерини II припинив своє існування.
"Друге життя" харківського театру почалася на початку XIX століття. На перехресті сучасної Театральної площі і вулиці Пушкінській побудували нове приміщення храму мистецтв - широку дерев'яну мазанку, що не опалювалася і висвітлювалася сальними плошками. Але в Харкові знову почали грати спектаклі. І дуже швидко вони набули популярності за межами міста.
А вже в 1841 році на кошти відомого актора і режисера Людвіга Млотковського на вулиці Сумській, 9, зводять перший в місті кам'яний театр. Драматичний театр будують за проектом відомого архітектора Андрія Тона. На той час він вважався одним з кращих в Російській імперії. Будівля висвітлювалася гасовими лампами, а зал театру мав три яруси. Перший сезон відкрився 15 серпня 1842 виставою "Федір Григорович Волков або День народження російського актора". Незважаючи на популярність театру, Млотковському не вдалося розплатитися з боргами за будинок, і він поїхав в місто Орел. Театр викупила дочка Млотковського, а в кінці XIX століття заклад перейшов у власність міста.
У 1883 році будівлю було реконструйовано архітектором Болеславом Михайловським, який надав фасаду риси популярного в той час французького ренесансу. Цікаво, що ззовні за більш ніж 130 років свого існування будівля театру майже не змінилося, а от всередині кілька разів піддавалася серйозним перебудовам.
У 1910-1919 роках тут існувала антреприза під керівництвом Миколи Синельникова. В цей час театр дає поштовх кар'єрі деяких всесвітньо відомих діячів. Саме в драматичному театрі розпочала свій творчий шлях Клавдія Шульженко, а в оркестрі на скрипці грав Ісаак Дунаєвський.
На цій сцені на рубежі XIX і XX століть виступали відомі українські актори М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, а також зірки світової сцени - С. Бернар, Е. Россі, А. Олдрідж. В цей же час в харківському театрі працював відомий актор, режисер і драматург М. Кропивницький, приїжджали на гастролі кращі театральні колективи з Петербурга і Москви.
"Березіль"
У 20-ті роки минулого століття випадає чи не найяскравіший період у історії драматичного театру Харкова. У 1919 році він отримує статус Першого Радянського Драматичного театру, а в 1926-м в Харкова переводять кращий театр радянської України - "Березіль".
Театр "Березіль" був заснований в 1922 році відомим режисером Лесем Курбасом. Свою назву він отримав на честь першого місяця весни. Курбас гаслом нового театру вибрав слова Бьонстерне Бйорнсона: "Я вибираю березіль, тому що він буря, бо він - бунт, з якого літо народиться!"
У театрі працювали багато відомих українських акторів: А. Бучма, Н. Крушельницький, Н. Ужвій, Д. Антонович, І. Мар'яненка, Л. Сердюк. П'єси для театру писав товариш Курбаса Микола Куліш. Його спектаклі славилися на весь театральний світ. І в 1933 році Народний комісаріат освіти УРСР звинуватив Курбаса в політичних злочинах. Йому інкримінували "позицію українського націоналіста", а театр режисера-новатора звинуватили в тому, що він "не зміг зайняти відповідне місце в створенні українського радянського мистецтва". Курбаса усунули від керівництва театром, він поїхав в Москву. Але вже незабаром режисера заарештували і після суду в Харкові відправили на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Разом з Курбасом жертвою радянського терору став і Куліш. Їх розстріляли в один день, в 1937 році на 20-річчя Жовтневої революції разом з 1111 ув'язненими в урочищі Сандармох.
Назва театру "Березіль" також репресували, і з 1934 року театру присвоєно назву Харківський академічний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.
У 1920 -1930-і роки на сцені театру виступали В. В. Маяковський, А. Барбюс, Т. Драйзер, А. Зегерс.
Український театр з радянською пропагандою
Після репресій Курбаса театр очолив Мар'ян Крушельницький. Кардинально змінився і репертуар. З тих пір в драматичному театрі переважали п'єси, написані в манері соцреалізму, а західноєвропейський репертуар просто прибрали, власне, як і більшість класичних спектаклів. Проте, акторам вдалося зберігати самобутність і навіть ставити п'єси українською мовою.
Подейкують, що саме актори театру ім. Шевченко позували під час створення пам'ятника Кобзарю, який знаходиться в Саду Шевченка і вважається одним з найкрасивіших пам'ятників Кобзарю в світі.
Під час Другої світової війни "шевченківці" активно працюють в евакуації в місті Кизил-Кия в Киргизії. А вже в 1943 році була створена фронтова бригада акторів, яку очолив Лесь Сердюк. Харківських артистів добре знали у військових частинах Першого українського фронту. Після визволення Харкова колектив повернувся додому і відкрив новий сезон на рідній сцені спектаклем "Богдан Хмельницький".
У 1947 році театру дають статус "академічний", а в його репертуар повертаються класичні твори.
Не втрачає своєї слави театр і сьогодні. Зараз в приміщенні першого драматичного театру працюють три сцени і показують як класичні, так і новітні експериментальні твори.
У театрі створено музей, де зберігаються архівні матеріали, афіші, фотографії, що розповідають про його історію, майстрів сцени, гастрольних маршрутах. Наприклад, в музеї можна побачити костюм, в якому 85 років тому виходив на сцену актор і режисер Мар'ян Крушельницький.
На фасаді будівлі встановлено меморіальні дошки на честь одного із засновників театру Леся Курбаса і актора і режисера Леоніда Бикова, який деякий час працював в театрі імені Шевченка.
За матеріалами інтернет-видання «Vgorode»
